Навчальний проект "Нема без кореня рослини, а нас, людей - без Батьківщини"

НАВЧАЛЬНИЙ ПРОЕКТ З ЛІТЕРАТУРНОГО ЧИТАННЯ  У 3 КЛАСІ НА ТЕМУ:

 

«Нема без кореня рослини, а нас,

людей, без Батьківщини»

МЕТОДИЧНИЙ ПАСПОРТ ПРОЕКТУ

Назва проекту: «Нема без кореня рослини, а нас, людей, без України!»

Тип проекту: інформаційний, дослідницький, творчий

Навчальний предмет: літературне читання

Клас: 3 клас.

Мета:

v удосконалювати навички виразного читання, переказу,

v збагачувати словниковий запас учнів;

v  розвивати комунікативні здібності, вміння робити висновки, відстоювати свою думку, презентувати свої дослідження;

v  виховувати любов до Батьківщини, викликати у дітей почуття гордості за неї, повагу до символів.

Очікувані результати:

• учні навчаться планувати свій час;
• створювати продукти проекту згідно критеріїв;
• здобувати інформацію з різних джерел;
• аналізувати, систематизувати та представляти отриману інформацію у графічному вигляді;
• навчаться проводити цільовий або ефективний пошук в мережі Інтернет;
• отримають досвід публічного виступу під час захисту проекту,
• учні набудуть навички давати творчу оцінку результатам проектної діяльності та власним навчальним досягненням.

Матерiалъно-технiчне та методичне забезпечення: інтерактивна дошка, комп’ютери, друковані матеріали, малюнки чи  плакати.

Форма представлення кiнцевого продукту: слайдова презентація, доповідь (колективна з використанням наочності).

 Урок - представлення проекту

Мета : удосконалювати навички виразного читання, переказу, збагачувати словниковий запас учнів; розвивати комунікативні здібності, вміння робити висновки, відстоювати свою думку, презентувати свої дослідження; виховувати любов до Батьківщини, викликати у дітей почуття гордості за неї, повагу до символів.

Обладнання. Карта України ,презентація " Моя Батьківщина – Україна", конверти із завданням,  журавлик, кетяг  калини, картки зі словами, фотографія колиски, презентація  ілюстрацій із серії "Мальовнича Україна", скринька для нових слів, паперові квіти для оцінювання учнів.

Хід уроку

І. Організація класу. Привітання гостей. Очікування.

- Діти сьогодні до нас завітали гості . А коли в домі гості - свято. Тож проведімо  урок так, щоб нашим гостям було цікаво .

Учні.

Доброго дня! Мовим за звичаєм.
Доброго дня! Всім ми зичимо.
Щастя й здоров’я вам кожної днини.
Миру і злагоди вашим родинам .
Ось почули ми дзвінок.
Він покликав на урок.
Кожен з вас вже постарався –
До уроку приготувався.
Тож девіз тепер згадаймо
І урок розпочинаймо.

Учні (хором)

Добре читаймо,
Все пам’ятаймо.
Новенькі словечка
В скриньку складаймо.

- Я очікую від вас плідної праці. Сподіваюсь, що ви будете активними, кмітливими, розумними, уважними, організованими.

Діти, до нас на урок завітав Пізнайко.

Мультимедійна презентація "Мальовнича Україна".

Йде Пізнайко по шляхах,
По зарошених стежках
І питає в дітлашні:
– Це ж чиї дзвенять пісні?
– Наші.
– А оці рясні лани,
Що не змірять ширини?
– Наші!
– А оці густі ліси
Дивовижної краси?
– Наші.
– А чиї стрімкі річки
Мчать до моря навпрошки?
– Наші.
– А чиї гірські верхи
Височіють навкруги?
– Наші.
– А осяяні міста,
Де малеча вироста?
– Наші.
– А матусі та батьки
Цих країв трудівники?
– Наші.
– Як же зветься ця земля,
Гарна зблизька і здаля?
– Україна

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку.

-А тема уроку у ваших конвертиках.

Робота в парах.

Гра "Розсипанка". (Диференційоване завдання: розрізані смужки по 1-2 слова; поділена смужка на 2 частини). Діти складають.

Нема без кореня рослини, а нас людей без – Батьківщини.

- Як ви думаєте, чому саме так звучить тема нашого уроку? Чи є вона для вас близькою  і знайомою?

- Сьогодні у нас звітний урок за проектом "Одна Батьківщина і двох не буває, місця де родилися завжди святі. "Довго ми з вами готувалися до цього уроку, нелегкою була ця праця. Ми прочитали багато віршів, віднайшли легенди про Україну, читали про символи України, збирали старовинні речі, мандрували селом, а помічником нашим був журавлик, який і на сьогоднішньому уроці з вами.

-Отже, часу не гаймо, працювати починаймо.

Чи готові до звіту наші групи?

ІІІ. Звіт груп.

Літератори.

Рідний край кохати - в поезії прославляти

Ми побували в бібліотеці, працювали з додатковою літературою, підготували поетичний матеріал про Україну.

Журналісти

Ми мандруємо, ми мандруємо,
Україною крокуємо,
Так ми довго, довго йшли
Всю країну обійшли.

Ми збирали легенди про свою Батьківщину

Народознавці

Нові речі добре мати,
Про старі не забувати.

Бо хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього.

Ми бабусь, прабабусь просили, щоб з горищ старовинні речі знесли, а ми до класу їх принесли.

Творці

Моє село - маленька Батьківщина

Ми віршики про рідний край шукали,
Нам батьки і вчителька трішки допомагали.

ІV.Мотивація навчальної  діяльності

Слово вчителя. Бесіда.

— Кожна нація і народ створили десятки тисяч слів. Одні з них звучать вагомо і живуть довго. Інші з часом стираються і щезають з пам'яті людської. Але є слова, які можуть зникнути лише тоді, коли зникне сам народ, що створив їх. До таких належить прекрасне і просте слово — Батьківщина.

-Яка наша Батьківщина?

-Як можна по-іншому сказати? (Діти добирають слова, близькі за значенням до слова Україна).

-Від якого слова бере свій початок слово "Батьківщина"? (Батьки.)

-Батьківщина — це земля, на якій народилися ми, наші батьки, дідусі й бабусі, де поховані наші предки. Батьківщина — це найдорожче, найсвітліше, найрадісніше, найкраще місце на землі, все те, що ми найбільше любимо і шануємо своїм серцем.

Розгляд карти України, пейзажів, краєвидів України.

-Розгляньте карту України. Які країни — наші сусіди?

-Які, по-вашому, наймальовничіші куточки України?

-В яких з них ви були? Що було найцікавішим?

Журналісти

І все це: високі Карпати і мальовничий Крим, могутній Дніпро і безкрає Чорне море, величний Київ і чудовий Івано-Франківськ, поля золотої пшениці і голубизна рік і озер, багата земля і красиві ліси, — наша Укра­їна, рідна земля, Батьківщина. Багато письменників в своїх творах оспівували Вітчизну. А ми на уроках познайомимось з деякими із таких оповідань і віршів.

А зараз про свою роботу прозвітує група "Літераторів".

Легенда про Україну.

- Україна. Звідки прийшла назва нашої Вітчизни?

Літератори

Є різні думки про походження назви. Ось одна з них. Назва "Україна походить від древнього слова "кран", яке означало сонячний птах - журавель.

- І на сьогоднішньому уроці з нами знову будуть наші журавлики, вони близькі нам і рідні.

- Розкажіть що ви дізналися про Україну?

·        Україна – це незалежна держава.

·        Вона має свою Конституцію.

·        Наша Вітчизна має свої державні  символи.

·        Учні розповідають про прапор, герб і гімн. Має свою державну мову.

·        Столиця України – місто Київ.

·        Україна відсвяткувала 25 -річчя Незалежності.

·        Найбільші свята нашої Батьківщини.

·        День Незалежності – 24 серпня.

·        День Конституції – 28 червня.

·        Паска, Різдво Христове…

Там, де море є глибоке,
Де заквітчані Карпати,
Де степи такі широкі,
Що очима не обняти, -
Там є наша Батьківщина – Україна!
Краю милішого, ріднішого,
Як Україна в світі нема.
Слова солодшого, зручнішого,
Як Україна, - в світі нема.

Україна
Україна – край чудовий!
Є в нім луки, сині гори,
Є ліси - густі, дрімучі,
Є високі дуже кручі,
Швидкоплинні ріки теж
І поля навкруг без меж.
Є сади – рясні, квітучі,
І розкішні, і пахучі;
Є степи у краю тім,
І гаї чудові в нім.
А над краєм тим, що зветься
Ніжним словом – Україна,
Сонце радісно сміється
І високе небо синє.

Фізкультхвилинка.

Облітав журавель сто морів, сто земель,
Облітав, обходив, крила, ноги натрудив.
Ми спитали в журавля:
Журавель відповідає:
- Краще рідної - немає!

Група "Нарознавці".

Гра " Мікрофон".

Учні демонструють і розповідають про принесені старовинні речі.

V. Підсумок уроку. Рефлексія

Робота  в групах.

I група – скласти павутинку до слова Батьківщина.

II група – скласти прислів’я з розсипаних слів.

Без верби і калини немає України.

Кожному мила рідна сторона.

Людина без Вітчизни, як соловей без пісні.

III група – робота над тестами.       

ТЕСТИ

Державні символи України

а) прапор, герб;

б) пісня, прапор, герб;

в) прапор, герб, гімн;

Які ще символи має наш народ?

а) птахи-символи;

б) рослини-символи;

в) предмети-символи;

Як ви себе називаєте?

а) росіянами;

б) українцями;

в) білорусами.

Підсумок роботи в групах.

Літератори читають вірш.

До нас журавлик прилітав
До нас журавлик прилітав,
Він гарні віршики читав
Про синє небо і весну,
Про Чорне море і Десну,
Про Україну – рідний край…
Ти ще раз, друже, прилітай!

Підсумкове слово вчителя.

У діток, які активно працювали на уроці, на партах немов квітнички розцвіли. Прикрасимо цими квітами карту України.

Якою прекрасною стала наша Батьківщина!

А гостям, на згадку про урок подаруйте журавлика і гроно калини.

Вірші про Україну

              БАТЬКІВЩИНА

«Що це є Батьківщина?» - раз питалась Оля,
а батько радо відповів на це дитині:

«Знай, Батьківщина - це ріка, що серед поля,
поза селом, ген, попід лісом, тихо плине,
це в саді нашому дерева, зілля, квіти,
це на ланах пшениця золотокоса,
це той, що віє з піль, пахучий теплий вітер,
це на левадах скошена трава в покосах,
це наші всі пісні і молитви щоденні,
це рідна мова - скарб, якого ти не згубиш,
це небо, синє вдень, а серед ночі темне,
це, моя Олю, все, що ти так щиро любиш».

                                                         Богдан-Ігор Антонич

              Моя Україна

Моя Україна – це пісенька мами,
Розлогі лани колосяться хлібами,
Вишневі садочки, лелеки на хаті.
Купають ставочки хмарки пелехаті.
Моя Україна – то мамина ласка,
Червона калина, бабусина казка.
Це соняхи в цвіті, горобчиків зграя…
Я кращої в світі країни не знаю.

                                                                                                     Людмила Савчук

Мій рідний край

Мій край чудовий — Україна!
Тут народились ти і я.
Тут над ставком верба й калина,
Чарівна пісня солов’я.

Все найдорожче в цілім світі,
Бо тут почався наш політ.
Цвітуть волошки сині в житі,
Звідсіль ведуть дороги в світ.
І найдорожча рідна мова —
Джерельцем радісно дзвенить.
І мила пісня колискова,
Чумацький шлях кудись зорить.

Усе найкраще і єдине,
І радощі усі, й жалі...
Мій рідний краю, Україно!
Найкраще місце на землі!

Надія Красоткіна

     Вся моя родина

Мати, мова, батьківщина –

ось і вся моя родина.

Батьківщина, мати, мова –

три цілющих вічних слова.

Батьківщина, мова, мати, нас повік не роз’єднати.               

  М.Сингаївський

Усе моє, все зветься Україна

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є – дорога, явори,

усе моє, все зветься – Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори

                                                 Ліна Костенко

Я дитина українська

Я дитина українська,
Вкраїнського роду,
Українці — то є назва
Славного народу.

Україна — то край славний,
Аж по Чорне море,
Україна — то лан пишний,
І степи, і гори.

І як мені України
Щиро не кохати?
Мене ненька по-вкраїнськи
Вчила розмовляти.

І як мені України
Щиро не любити?
Мене вчили по-вкраїнськи
Господа молити.

За свій рідний край і нарід
Я Господа молю:
Зішли, Боже, Україні
І щастя, і долю!

                               Юрій Шкрумеляк

 

 Звідки походить назва «Україна»?

Є різні думки про походження назви. Ось одна з них. Назва "Україна походить від древнього слова "кран", яке означало сонячний птах - журавель.

                                                     Легенда про Україну

Колись дуже давно Бог ділив землі між різними на­родами,
і кожному дісталося те, чого він бажав.
Розійш­лися щасливі народи по своїх нових домівках. Аж ось до стомленого Бога підійшов чоловік, і боляче було дивитися на нього: худий, босий, у латаній-перелатаній сорочці, а на руках — важелезні кайдани.
“Ледве ви­брався я з неволі, — сказав чоловік. — Дай мені, Боже, хоч клапоть землі”, “Пробач, дитино, — відповів Бог. — Усі землі роздав, усі народи наділив.
Нічого не лишило­ся”.
Схилив у тузі голову бідолашний чоловік.
“Га­разд, — нарешті промовив Бог. — Є в мене окрайчик землі, для себе залишив. Що ж, бери та будь щасливий”.
А від того окрайчика, що його Бог тому чоловікові по­дарував, і пішла назва “Україна”.

Народні символи України

Народні символи України — це святині українського народу. В українській графіці використовуються символи й образи з пісенної народної творчості, з легенд, які використовуються в обрядах і звичаях. Їх вишивають на сорочках, рушниках тощо. Народні символи України є рослинні і тваринні.

Українці відтворюють ці символи у вишивці на сорочках, рушниках тощо, у розписі посуду, в кованих виробах, у різьбленні, в барельєфному прикрашанні житла, у розписах печі в хатах, гончарних виробах, у гравюрі, а також, в окремому виді української творчості — в писанках.

Вишиванка — символ здоров'я, краси, щасливої долі, родової пам'яті, порядності, чесності, любові, святковості; оберіг. Вишита національна жіноча та чоловіча біла сорочка. Символіка вишивки залежала від того, кому призначалося вбрання: парубкові — нареченому, чоловікові, хлопцеві; дівчині, заміжній жінці.

Вінок — символ життя, долі, життєвої сили; символ дівоцтва. Вінок є також символом довершеності:

А в цьому домочку, як у віночку

Тут господар — багатства володар,

Тут господиня — червона калина,

Тут дівочки, як квіточки,

Тут синочки, як колосочки!

Рушник  в українській культурі (український традиційний рушник) — це прямокутний шмат лляного чиконопляного полотна, що має на кінцях, а часто і на всьому полі різноманітні вишиті або виткані композиції, які відображають світогляд та звичаї предків, несуть інформацію про добро, достаток, здоров'я. Рушники є символом матеріальної культури слов'ян, важливою складовою обрядів та ритуалів.

Вишивати рушники — давній український народний звичай.

Вишиваний рушник донині не втратив свого значення в побуті. І тепер ним прикрашають інтер'єри помешкань,вівтарі та ікони в церквах. І надалі він залишається атрибутом народних звичаїв та обрядів. На рушнику новонароджену дитину на хрещення, на ньому проводжали людину в останню дорогу.

Калина — символ життя, крові, вогню. Деякі дослідники пов'язують її назву із сонцем, жаром, паланням. Калина часто відіграє роль світового дерева, на вершечку якого птахи їдять ягоди і приносять людям вісті, іноді з потойбіччя. Та й саме дерево пов'язує світ мертвих зі світом живих.

Калина символізує материнство: кущ — сама мати; цвіт, ягідки — діти. Це також уособлення дому, батьків, усього рідного. Калина — український символ позачасового єднання народу: живих з тими, що відійшли в потойбіччя і тими, котрі ще чекають на своє народження. Калина уособлює й саму Україну. Як символ Батьківщини, вона «проросла» в гімнові січових стрільців:

Ой у лузі червона калина похилилася,

Чогось наша славна Україна зажурилася,

А ми тую червону калину підіймемо.

А ми нашу славну Україну розвеселимо!

Писанка — символ Сонця; життя, його безсмертя; любові і краси; весняного відродження; добра, щастя, радості. Кожен орнаментальний мотив має певне сакральне значення. З них на писанці складається мальована молитва про злагоду і мир поміж людьми. У християнській культурі українців писанка стала символом воскресіння. В народі кажуть: «У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки».

За українськими народними уявленнями, барвінок символізує трійцю: дитинство, зрілий вік, старість; батька, матір, дитя; весну, літо, осінь; вічне нев'януче кохання, нестаріюче життя, пам'ять, а тому з барвінком українці віками сплітали весільні вінки, робили косиці, плели вінки й на могили, що символізувало пам'ять, садили й садять на могилах.

Верба — один з українських народних символів. Оспівана в низці художніх творів, народних піснях, казках.
Тополя — один з український народних символів. Оспівана в ряді художніх творів, народних казках та бувальщинах. Зокрема — в творах Т. Г. Шевченка. У народних піснях є символом дівчини, часто дівчини-сироти.


Пшениця - символ краси життя, щасливого добробуту, тілесного і духовного багатства. Якщо житня хлібина дає здоров'я і силу, то пшеничний коровай додає до них щастя і красу.


Вишня — символ світового дерева, життя; символ України, рідної землі; матері; дівчини-нареченої. Для праукраїнців вишня - Дерево життя. Як відомо, колись слов'яни святкували Новий рік 21 березня. Це було свято весни, Новий рік споконвічних хліборобів. «У давнину в Україні вишня була ритуальним деревом весняного новорічного обряду. Деревце вишні садили восени в діжечку, тримали його в хаті, а навесні, у березні, вишенька розвивалась і розквітала. По тому, як вона квітне, дівчата вгадували долю на цілий Новий рік».

Державні  символи України

Державний Прапор України

Кольори Державного Прапору України — синій і жовтий. З давніх-давен українська земля була хліборобським краєм. Синє море або небо над золотою нивою — зміст, який нині вкладають у кольори Державного Прапору України. Державний Прапор України не є «жовто-синій» чи «жовто-блакитний», оскільки за правилами геральдики кольори «читаються» згори донизу. До Державного Прапора України виявляють пошану, схиляючи голову чи вклоняючись, а часом і стають на одне коліно. Військові віддають прапорові честь .

Державний Герб України

Великий Державний Герб України, згідно зі статтею 20 Конституції України, встановлюється з урахуванням малого Державного Герба, як його головного елемента, і герба Війська Запорізького, і затверджується не менше як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

19 лютого 1992 р. Верховною Радою України ухвалена постанова «Про Державний Герб України», якою було затверджено «Тризуб, як малий герб України» та, відповідно, головний елемент великого герба.

Казки та оповідання про рідний край

Цвіркун

Ріс собі на світі хлопчик. І дуже люди того хлопця любили, бо умів він співати, як ніхто на світі. Вечорами, після денної роботи, коли можна було трохи спочити, сходилися старі й малі послухати пісню. Кожен, хто чув хоч раз той спів, ніби набирав у груди сили й снаги, ніби пив живу воду з цілющого джерела. Співав хлопець про сонце, про квіти-трави, про землю. І кожна його пісня славила рідний край. Ті пісні хлопчина складав сам. А коли в нього питали, як це йому вдається, відповідав, що все те — від квітів, дерев, води, птахів та звірів.

Якось прийшло в цей край лихо. Про співучого хлопчика прочули злі вороги й вирішили викрасти його. Темної ночі, коли він наслухав пісню місячного сяйва, щоби потім переспівати його людям, схопили вони його й понесли в свої землі. Володар тої країни хотів мати співучого раба. Та хлопець йому не співав. Просили його — мовчав, били — мовчав. Тільки одного разу, змучений вкрай, завів тужну-тужну пісню. Від тої пісні німіли люди, а каміння плакало. Була вона про розлуку з рідною стороною.

Злий володар наказав відвезти хлопчика в його землю і, якщо він там співатиме, убити. Тільки-но ступив хлопчик на рідну землю, одразу в нього вирвалася пісня.

Котрийсь із ворогів замахнувся шаблюкою, щоб виконати наказ володаря, але шабля свиснула в повітрі, а хлопця не стало. Лише в зеленій траві застрибало маленьке чорненьке створіння. І задерикувато заспівало.

Відтоді й повелися на нашій землі веселі цвіркуни. їхні пісні славлять рідну землю, звеселяють смутних. А хто понад усе любить батьківщину, той чує в пісні маленького цвіркуна слова про красу нашої землі.

Антоніна Литвин

Ластівка

(українська народна казка)

Жила собі на світі весела, ласкава, мила дівчина. Виросла та й покохала чужинця. Як не вмовляли її, як не одговорювали, у відповідь тільки одне: «Я люблю його і все». Справили весілля та й почала дівчина збиратися у далеку незворотну дорогу. Як побігла до гаю, стислося серце, – це ж його ніколи більш не побачить. Як глянула на річку – сльози набігли на очі: не побачить більше... Як вийшла в поле, то й заголосила – востаннє, востаннє.... Та глянула любому в очі і примирилась з усім. А коли прощалася з рідними і заголосила мати, у дівчини здригнулося серце. І ще довго, озираючись, бачила, як мати в сльозах простягала руки услід їй...

Приїхала на чужину. Увага і любов молодого чоловіка заміняли все. Народилися дітки, все ніби йшло добре. Та все частіше й частіше туга вгортала молоду жінку. І сама не знала, чого їй так тужно та тяжко на серці. А перед очима все частіше й частіше поставала мати з простягненими руками, заплаканими очима... І так затужила молода жінка, що й світ їй немилий став. Зсохла, змарніла. Як не вмовляв чоловік, як не розважав – все дарма... А одного разу вийшла в поле та й заспівала рідної материнської пісні. І так їй захотілось до рідного краю, такий відчай наповнив груди, що забракло сил. Впала на землю, зомліла... А коли отямилась, побачила високо-високо в небі білі легенькі хмарки. Стало легко, начебто ось має злетіти... Змахнула руками і стали вони крильми, змахнула вдруге і стала пташкою. Та й полинула до рідного краю. Прилетіла до батьківської хати, защебетала-заспівала. Вийшла з хати стара мати поглянула на пташку і заплакала. Вийшов і батько.

Глянь, старий! Яка пташина ласкава, начебто наша Ластівка (Так звали їхню дочку).

Пташина щебетала й щебетала: «Та Ластівка ж я!» Але ніхто не зрозумів тих слів. Тільки довго вслухалися в пташиний щебет... Все літо ластівка була вдома, намостила гніздечко в батька під стріхою, щебетала-виспівувала їм. А то витала понад рідним гаєм, торкала крилом хвилі рідної річки, линула над полями. І так їй радісно було.

Та прийшла осінь – затужила ластівка за дітьми своїми. Сумувала довго, а тоді вирішила провідати діток.

Прилетіла до господи свого чоловіка, зазирнула в вікно. А там була вже нова господиня. Вона подавала чоловікові їсти, сміялась до нього. А її дітки сиділи в кутку заплакані та обідрані. Заболіло Ластівчине серденько, згадались материні та батькові вмовляння, щоб не їхала на чужину... Не знала, як допомогти дітям. Часто прилітала, щебетала їм, розважала. І нещасні діти полюбили милу пташку, чекали її, заплакані, голодні. І оченята їм блищали радістю, коли прилітала пташина А одного разу, коли побачила Ластівка своїх дітей побитих, у синяках, стислося їй серденько: мачуха... Почала вона манити їх у поле. Пішли заплакані діти. Та коли вийшли ген далеко в поле – забилась Ластівка у безсиллі: що далі робити ? Так тоскно і сумно співала, гладила крильми діткам голівки, сумно і розпачливо кричала. А потім безсило впала на землю. А коли стямилась, побачила біля себе ластів’ят замість дітей. Защебетали вони і все зрозуміла: і її дітки стали ластівками. Все їм розповіла своєю ластів’ячою мовою. Зраділи дітки, що знайшли матір свою. Знялися високо в небо та й полинули за матір’ю, що повела їх до рідного краю. А там буяла весна. Розщебетались радісно ластівки, мов сонця промені розсипались дзвіночками.

Полюбили люди веселих та лагідних пташок. А вони намостили собі гнізд, вивели діток.

Восени засумували діти за тим краєм, де народилися й виросли. Почали просити матір, щоб згодилась туди полетіти. Не хотілося матері кидати рідний край, але знала, що винна перед дітьми. Адже вона сама дала їм той край за рідний. Та й полетіли. Але не довго там були. Не мостили гнізд, не виводили діток. А весною повернулися назад. Заходилися знову мостити гнізда, виводити діток.

І все більше ставало їх – ластівок: так їх назвали люди. Щороку вони летіли до теплого краю восени, а весною поверталися назад…